Хоменко Богдан Анатолійович

(21.12.1988 – 07.10.2024)

Світла пам’ять Герою…

Хоменко Богдан Анатолійович народився 21 грудня 1988 року в місті Кам’янка. Його життя було сповнене праці, гідності та любові до Батьківщини.

У 2019 році він став частиною колективу Кам’янського УЕГГ АТ «Черкасигаз», працюючи слюсарем. За роки роботи Богдан зарекомендував себе як високий професіонал, людина щира, доброзичлива та відповідальна. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, розділити радість і підставити плече у важку хвилину. Своєю наполегливістю та працьовитістю він опанував нелегку професію газовика й здобув повагу серед колег.

Богдан не лише сумлінно працював, а й брав активну участь у житті колективу, відзначався спортивними досягненнями та любов’ю до командної гри. Але найбільше в ньому захоплювала небайдужість – до людей, до подій, до долі країни.

З перших днів повномасштабного вторгнення він не лишився осторонь, твердо вирішивши стати на захист України. «Українцям треба змінювати менталітет по відношенню до захисту Батьківщини від ворогів», – говорив він, і своїм прикладом довів щирість цих слів. Влітку 2022 року Богдан був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у бригаді військової частини А3283.

07 жовтня 2024 року, у жорстоких боях на території Курської області російської федерації, його життя обірвалося…

Непоправна втрата залишила невимовний біль у серцях батьків, рідних, друзів і колег. Його ім’я назавжди закарбоване в нашій пам’яті, а подвиг – у історії України.

Богдан віддав своє життя за свободу, за мирне небо, за всіх нас. Вічна пам’ять і слава Герою!

Герої не вмирають…

Демченко Петро Васильович

(20.01.1973 – 17.05.2023)

З глибоким сумом і великою шаною вшановуємо пам'ять нашого колеги, справжнього патріота та відданого захисника України – Петра Васильовича Демченка. Він народився 20 січня 1973 року в селі Шевченкове Звенигородського району. Все своє життя присвятив чесній праці: з січня 2005 року працював слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів Звенигородського управління експлуатації газового господарства.

Коли підступний ворог відкрито напав на нашу країну, Петро Васильович не залишився осторонь. 24 лютого 2022 року він став до лав захисників Батьківщини, отримавши призов до лав Збройних Сил України. Як водій 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч А7325, він мужньо виконував свій військовий обов'язок, залишаючись вірним присязі та своєму народу.

17 травня 2023 року біля населеного пункту Веселе Бахмутського району Донецької області, здійснюючи важливі логістичні заходи в зоні виконання бойового завдання, Петро Васильович потрапив під мінометний обстріл. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Він відійшов у вічність, віддавши своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.

Петро Васильович назавжди вписав своє ім'я в історію нашої держави. Він був не лише відважним воїном, а й чудовою людиною – добрим, щирим, порядним другом, відданим родині чоловіком, люблячим батьком двох синів та турботливим дідусем. Світла пам'ять про нього житиме в серцях рідних, друзів і всіх, хто мав честь знати його.

Вічна слава і шана Герою!

Герої не вмирають!

Мельник Олексій Михайлович

(17.01.1973 – 04.03.2023)

Вічна пам’ять і шана Герою

МЕЛЬНИК Олексій Михайлович – людина честі, відданості й незламної волі.

Народився 17 січня 1973 року в м. Золотоноша. Все життя був прикладом працьовитості та відповідальності. Після закінчення Української державної академії водного господарства у 1997 році розпочав трудовий шлях у Золотоніському управлінні по експлуатації газового господарства ВАТ «Черкасигаз». Своєю відданістю справі та професіоналізмом заслужив повагу колег – у 2003 році став майстром АДС, а після 25 років сумлінної праці отримав почесне звання «Ветеран праці товариства».

Проте найбільше випробування випало на його долю 24 лютого 2022 року. Не вагаючись ані хвилини, Олексій став на захист рідної землі. Його військовий шлях був сповнений відваги та мужності – він командував зенітним ракетно-артилерійським взводом в/ч А 7323. За службу та героїзм нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».

4 березня 2023 року, поблизу н.п. Водяне на Донеччині, старший лейтенант Олексій Мельник отримав поранення, несумісне з життям. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Це невимовна втрата для родини, друзів, побратимів. А для України – втрата справжнього патріота, який до останнього подиху залишався вірним своїй землі.

Світла пам’ять і вічна слава Герою! Ти назавжди в наших серцях.

Дмитренко Віталій Анатолійович

(10.05.1980 – 06.01.2023)

Народився 10 травня 1980 року в місті Золотоноша. Все його життя було сповнене праці, доброти та відданості. У 1998 році він розпочав трудовий шлях слюсарем із обслуговування внутрішньобудинкового газового обладнання в Золотоніському управлінні по експлуатації газового господарства ВАТ «Черкасигаз».

Попри роботу, Віталій прагнув знань: у 2002 році він здобув вищу освіту в Черкаському інженерно-технологічному інституті, а у 2009 році завершив навчання у Кіровоградському будівельному коледжі, отримавши кваліфікацію техніка газового господарства.

Він був не лише висококласним фахівцем, а й чудовою людиною. Його щирість, дружелюбність та повага до людей зробили його шанованим у колективі, де він був обраний головою цехового комітету. Завжди активний, він брав участь у культурних та спортивних заходах, даруючи оточуючим тепло своєї душі.

Коли ворожа навала прийшла на українську землю, Віталій не міг залишатися осторонь. 27 липня 2022 року він добровільно став до лав Збройних Сил України, аби боронити рідну землю. Його військовий шлях проходив у 17-й окремій танковій бригаді в/ч А 3283. 6 січня 2023 року, під час запеклих боїв поблизу населеного пункту Красна Гора Донецької області, Віталій віддав своє життя за свободу України.

Втрата Віталія Дмитренка — це незагоєна рана для рідних, друзів та колег. Він залишив по собі світлу пам'ять у серцях усіх, хто мав честь знати його. Його діти — дочка і син — ростимуть, знаючи, що їхній батько був справжнім Героєм, який без вагань став на захист своєї Батьківщини.

Вічна слава і шана Герою!

Спочивай з миром, Віталію. Ти назавжди в наших серцях.

Мазуренко Сергій Федосійович

(25.08.1964 – 09.10.2022)

Світла пам'ять Герою: Мазуренко Сергію Федосійовичу

Мазуренко Сергій Федосійович народився 25 серпня 1964 року на благодатній Катеринопільщині. Життєві дороги привели його до Корсуня-Шевченківського, де з 1987 року він мешкав, працював на верстатобудівному заводі, а з 1996 року став невід'ємною частиною служби обслуговування зовнішніх систем газопостачання Корсунь-Шевченківського управління експлуатації Канівського відділення АТ «Черкасигаз».

Життя Сергія Федосійовича було сповнене активності та добрих справ. Він не лише був сумлінним працівником, а й справжнім патріотом, відданим громадській діяльності та волонтерству. Його життєвим кредо стали слова: «Піклуючись про щастя інших – знаходимо своє власне». Ця філософія визначила його долю.

З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ Сергій Федосійович не вагаючись став на захист рідної землі. Він гідно виконував свій обов’язок у лавах Збройних Сил України, служачи у званні старшого солдата, навідника протитанкового відділення протитанкового взводу. Його мужність, відвага та хоробрість були відзначені почесною грамотою військової частини з нагоди Дня Сил територіальної оборони – за вірність українському народові, бездоганне виконання службових обов’язків, незламний бойовий дух та справжній патріотизм.

Та, на жаль, 9 жовтня 2022 року Сергій Федосійович загинув унаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Донеччині. Ця втрата – непоправний біль для всіх, хто знав його, хто працював і товаришував із ним. Мужній воїн, вірний друг, світла і відкрита людина, майстер своєї справи – таким він залишиться в наших серцях. Його усмішка, його жага до життя, його доброта та невтомне бажання допомагати іншим назавжди залишаться у пам'яті рідних, друзів і колег.

Вічна і світла пам’ять Герою! Ти назавжди у наших серцях. Герої не вмирають!

Шинкарський Віктор Григорович

(03.01.1983 – 18.06.2022)

Світла пам'ять Герою…

Народився 3 січня 1983 року в селі Скибин Жашківського району Черкаської області. Після закінчення школи здобував освіту в Уманському ДОСААФі, а згодом працював у будівельних організаціях Києва та області.

У грудні 2009 року Віктор Григорович став частиною колективу АТ «Черкасигаз». У 26 років він обрав нелегку, але почесну професію газовика. Багато хто не витримував труднощів роботи, однак Віктор залишився. Наполегливість, відповідальність, бажання вдосконалюватися допомогли йому стати справжнім майстром своєї справи. Починаючи з посади слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування, він згодом працював у аварійно-диспетчерській службі, бездоганно виконуючи складні завдання. У 2013 році без відриву від виробництва закінчив Тальянківський технікум і отримав кваліфікацію техніка з експлуатації газових об’єктів.

За сумлінну працю у 2016 році Віктор був нагороджений Почесною грамотою ПАТ «Черкасигаз». Він ніколи не ділив роботу на важливу і другорядну, адже знав, що в газовому господарстві дрібниць не буває. Завжди виконував усе швидко, якісно, «на совість». Колеги поважали його за простоту, скромність, чесність і високу відповідальність.

Коли у 2014 році розпочалася збройна агресія Росії, Віктор першим із нашого колективу став на захист Батьківщини. Після демобілізації повернувся до роботи, але коли в лютому 2022 року ворог знову ступив на українську землю, без вагань знову взяв до рук зброю. Він мріяв повернутися до родини, до дружини й сина, до рідного колективу…

18 червня 2022 року Віктор Григорович Шинкарський загинув, віддавши своє життя за Україну, за наше майбутнє.

Від усього колективу низький уклін, вічна пам’ять, пошана та вдячність. Герої не вмирають… Вони залишаються в наших серцях назавжди.

Кравченко Олексій Васильович

(29.03.1978 – 10.03.2022)

Народився 29 березня 1978 року у селі Княжичі Монастирищенського району. Людина честі, відданості та великого серця, він усе своє життя працював для блага рідної землі та людей, що його оточували.

У грудні 2019 року Олексій приєднався до колективу Монастирищенського управління по експлуатації газового господарства АТ "Черкасигаз" слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 2-го розряду. Завдяки старанності та професіоналізму згодом підвищив кваліфікацію до 3-го розряду. Працюючи у рідній громаді, він заслужив повагу колег, ставши прикладом відповідальності, майстерності та людяності.

З початком повномасштабного вторгнення Олексій не залишився осторонь. Від 26 лютого 2022 року він став на захист своєї Батьківщини у лавах 30-ї Окремої Механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, ВЧ А0409, де виконував обов’язки водія 3-го кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону. Його відданість військовій справі та незламний дух стали натхненням для бойових побратимів.

10 березня 2022 року, під час артилерійського обстрілу позицій поблизу міста Світлодарськ Донецької області, серце Олексія зупинилося…

Та пам’ять про нього житиме вічно. У нього залишилися дружина та троє дітей, яким він залишив у спадок свою силу, доброту та безмежну любов.

За відвагу та самопожертву 24 квітня 2023 року Олексію Кравченку було присвоєно Орден "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Вічна слава і світла пам’ять Герою! Твоє ім’я навіки вписане у серця тих, хто пам’ятає і шанує твою жертовність заради України...